Основні складові російського експорту: безлад і спустошення.
Росія прагне повернути своє геополітичне положення, створюючи нестабільність і послаблюючи інституції в інших державах. Ігнорування цієї ситуації стане стратегією, що веде до поразки.
"Через п'ять років російські дороги будуть як німецькі", - каже Путін. "Що ви плануєте зробити з Німеччиною?" - запитує його помічник. Цей російський анекдот добре описує парадигму, в якій діє Кремль. Росія завжди прагнула бути "наддержавою", тобто мати можливість диктувати свою волю іншим націям. Однак вона намагалася досягти першості не в результаті розроблення нових технологій (значна частина російських винаходів крадені), розвитку культури (велика частина так званої російської культури також крадена чи привласнена) чи покращення життя власного народу (наприклад, п'ята частина російських домогосподарств не мають каналізації), а внаслідок руйнування інших країн, а також міжнародних інституцій. Для цього Росія використовує три інструменти.
Перший інструмент - поширення хаосу за допомогою брехні та дезінформаційних кампаній. Цей інструмент є найскладнішим і, можливо, найнебезпечнішим, оскільки багато людей не усвідомлюють його небезпеку. Росія маніпулює громадською думкою та втручається в політичний процес безпосередньо через дезінформацію та опосередковано через фінансування антисистемних політичних партій і політиків. Ці партії можуть бути лівими (як комуністи з початку ХХ століття), правими (як "Альтернатива для Німеччини" чи Марін Ле Пен) або просто популістами, як Трамп чи Орбан. Головна їхня "суперсила" - це невизнання цінності інституцій і намагання їх зруйнувати. Напад на Капітолій 6 січня 2020 року є найяскравішим проявом "хаотизації" в політиці США, але публікації про президентство Трампа (наприклад, "Вогонь і лють" Боба Вудворда) показують банальність хаотичного мислення та волюнтаристських рішень, а також тонкий прошарок принципових особистостей, які не дали країні скотитися в беззаконня.
Якщо перший інструмент не послаблює опонентів за допомогою розколу й поляризації, другим інструментом, за допомогою якого Росія сіє хаос, є тероризм. Як сказав відомий російський дисидент: "Якщо запустити дві крилаті ракети по Луб'янці, рівень тероризму у світі впав би приблизно на 80 відсотків". Дійсно, СРСР почав фінансувати і тренувати численні терористичні угруповання ще в 1960-1970-х роках. Тепер Росія відкрито підтримує ХАМАС і Хезболлу не тільки політично, а й зброєю. Разом з Іраном вона постачає хуситам зброю та супутникові дані, щоб порушити міжнародну торгівлю. Можна згадати, що після терактів 11 вересня 2001 року Росія підтримала боротьбу США з терором. Але це лише тому, що в той час вона вела другу кровопролитну війну в Чечні та зображувала чеченців, що борються за свою незалежність, як "терористів", щоб світ їм не допомагав.
Ось третій інструмент, який використовує Кремль — це війна. Для Росії це не новина. Справді, сучасна Росія значною мірою розширила свої кордони завдяки безперервним конфліктам і геноцидам, що торкнулися багатьох народів, зокрема українців. Багато людей забули про внесок Радянського Союзу — іншої іпостасі Російської імперії — у Другу світову війну, зручно покладаючи всю провину на Гітлера. Проте саме Сталін сприяв підняттю Гітлера на політичний олімп: у 1933 році він заборонив (підтримуючи Радянським Союзом) німецькій комуністичній партії утворити коаліційний уряд із соціал-демократами, що відкрило шлях Гітлеру до канцлерства. Згодом СРСР активно озброював Німеччину та уклав "пакт Молотова-Ріббентропа", який став каталізатором початку Другої світової війни.
СРСР підтримував сили Північної Кореї в Корейській війні, комуністичний В'єтнам - у війні у В'єтнамі й ледь не розпочав ядерну війну, розмістивши ядерні ракети на Кубі. Радянське вторгнення в Афганістан у 1979-1989 роках коштувало життя приблизно мільйонові афганців. Однак та війна настільки послабила СРСР, що дала змогу деяким із його народів покинути імперію (на жаль, промова "по-київськи" Джорджа Буша та інші політичні рішення того часу свідчать про те, що Захід підтримував в'язницю народів, а не її в'язнів).
Сучасні російські війни простягаються від Молдови та Грузії на початку 1990-х до нинішньої війни проти України. Російське втручання в Сирію зруйнувало цю країну і спричинило міграційну кризу в Європі. Військовий альянс Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї або вже веде війни (в Україні та на Близькому Сході), або планує розпочати війни найближчим часом (наступною мішенню, імовірно, буде Тайвань). Як нещодавно сказав генерал Валерій Залужний у своїй промові в Chatham House, ці країни об'єднані не проти України. Вони об'єдналися проти колективного Заходу. Перефразовуючи Льва Троцького, Захід може бути незацікавлений у війні з Росією та її союзниками, але Росія зацікавлена у війні із Заходом.
Отже, 5 листопада американці ухвалюватимуть багато важливих рішень, але, мабуть, найважливішим буде вибір між інституціями та хаосом. Звісно, якщо Путін отримає "свого" президента у США, він почуватиметься величнішим, ніж Сталін, який поставив "свого" канцлера Німеччини у 1933 році. Але наслідки для США та світу будуть набагато гіршими.
Юрій Городніченко, викладач в Університеті Каліфорнії в Берклі.
