Вибори з елементами дежавю: які перспективи чекають Молдову у фінальному раунді президентських перегонів?
Зображення: EPA/UPG Президентка Мая Санду на виборчій станції в Кишиневі, 20 жовтня 2024 року. Одна проти всіх.
Конкурс за президентське місце в Молдові відбувався на фоні проєвропейського референдуму, який ініціювала чинна адміністрація. Президентка Мая Санду під час виборчої кампанії закликала громадян підтримати курс на євроінтеграцію. Інші кандидати, за винятком уніоніста Іона Цику, який здобув менше 1% голосів, зосередилися на орієнтації на Москву.
Усього в першому турі за президентське крісло змагалися 12 кандидатів, головним опонентом Санду став Олександр Стояногло -- колишній генеральний прокурор, етнічний гагауз, якого підтримала Партія соціалістів, традиційний форпост проросійської політики в Молдові, представником цієї політсили був попередній очільник країни Ігор Додон.
Проте цього разу не самі соціалісти боролися за владу від імені Москви. Кілька кандидатів користувалися підтримкою олігарха-втікача Ілана Шора, який переховується в Росії, але активно впливає на політичне життя Молдови. І ці два табори ще з місцевих виборів 2023 року конкурують за нішу провідника "русского міра" в країні.
У другому турі виборці обох проросійських груп висловлять свою позицію проти Санду, і загальна підтримка опозиційних, переважно проросійських кандидатів перевищує кількість голосів, отриманих чинною президенткою.
Фото: EPA/UPG Колишній генеральний прокурор Молдови та кандидат у президенти Олександр Стояногло виступає перед ЗМІ після голосування в Кишиневі, 20 жовтня 2024 року Джокер
Проте існує і третя позиція — її посів Ренато Усатий, отримавши 13,72%. Усатий та його політична сила «Наша партія» намагаються залучити помірно налаштованих проросійських виборців, обіцяючи не рухати Молдову в жодному напрямку — ані в бік Європейського Союзу, ані в сторону Росії.
Усатий мав тривалий досвід роботи в Росії, йому приписують зв'язки з кримінальними угрупуваннями як в Росії, так і в Молдові, а також з ФСБ. Декілька років він обіймав посаду мера Бєльців — міста, яке стало осередком проросійських настроїв на півночі країни, неподалік від українського кордону. Таким чином, Бєльці можна вважати певною політичною фортецею Усатого. Емоційний зв'язок між ним і місцевими жителями був дуже помітним: коли на парламентських виборах 2021 року бєльчани вирішили не підтримати його, він влаштував істеричний скандал і залишив пост мера.
Під час президентських виборів 2020 року, коли Мая Санду змагалася у другому турі з соціалістом Ігорем Додоном, її тріумф значною мірою був зумовлений підтримкою Ренато Усатого. Хоча він позиціонував себе як проросійський кандидат, він закликав своїх прихильників голосувати проти Додона, що сприяло переходу їх голосів до Санду.
Фото: EPA/UPG
Сподіватися на повторення такого сценарію було б наївно, особливо в умовах, коли Росія веде активну війну проти України, а всередині країни існує загроза дестабілізації. Проте, про відірваність нинішньої влади від реальності говорять усі, хто не байдужий. Складність ситуації також підтвердили результати місцевих виборів 2023 року, на яких президентська партія не змогла завоювати жодне велике місто.
Цікавий момент: на місцевих виборах 2023 року суд прийняв рішення про усунення кандидата на посаду мера Бєльців від партії Шор, Аріни Коршикової, що в результаті призвело до перемоги Олександра Петкова, який має зв'язки з Усатим. Але чи врахує Усатий цю ситуацію в контексті другого туру президентських виборів?
Це знову залишається головною надією Санду та її команди, яка роками не виконує "домашньої роботи".
Старі еліти можна перефразувати як "традиційні еліти" або "давні еліти". Якщо потрібно більш детальне переформулювання, можна сказати "історичні представники еліт".
Прихильність більшості кандидатів до російського напрямку можна пояснити як їхньою приналежністю до старих еліт, які мають фінансові зв'язки з підсанкційними олігархами, так і тим, що проєвропейський курс Санду став більше пріоритетом її партії "Дія та солідність", ніж спільною метою з політичними партнерами. Внаслідок цього, фактично відсутні партнери, які могли б забезпечити додаткові голоси у другому турі.
Паралельно з виборами президента проходив референдум, результати якого мали вирішити питання закріплення інтеграції до Європейського Союзу в Конституції. Спочатку підрахунки голосів викликали тривогу, адже підтримка та опозиція розділилися майже порівну. Проте, лише вранці підтримка конституційних змін отримала невелику перевагу.
Прогулянка по Придністров'ю
Зображення: EPA/UPG Жінка здійснює волевиявлення на виборчій дільниці в селі Грушево, Молдова, 20 жовтня 2024 року. Референдум.
В команді Санду вважали, що проведення референдуму є важливим кроком для впровадження механізмів контролю на випадок, якщо проросійські сили знову здобудуть владу. Натомість критики сприймали це як політичний хід з боку уряду, вважаючи його прикладом монополізації проєвропейських цінностей, і звинувачували Санду в маніпуляціях з цією темою на свою користь.
У цьому контексті Росія виявила значно більший інтерес до зриву референдуму, ніж до підрахунків голосів на президентських виборах, що свідчить про стратегічну важливість молдовського курсу для геополітичних інтересів Кремля. Водночас критики вказували на те, що референдум не мав особливої необхідності, оскільки ані європейські партнери, ані офіційний старт переговорів щодо вступу до ЄС, запланований на 25 червня цього року, його не вимагали.
Фактор Росії
Електоральна кампанія сприяла стабілізації проросійського політичного флангу, який після повномасштабного вторгнення Росії в Україну переживав складні часи й потребував "оновлення". Тож поки проєвропейське поле концентрувалося навколо чинної влади, на проросійському полі почала формуватися нова система головних гравців і сюжетних ліній.
Головними тіньовими акторами цих виборів залишаються Ілан Шор, який проживає в Москві, Володимир Плахотнюк, чия активність згасла після 2019 року, та В'ячеслав Платон, що оселився в Лондоні. Вони надали фінансову підтримку дев'ятьом з одинадцяти претендентів.
Найбільшу увагу під час виборчої кампанії привернув Ілан Шор, який у 2019 році покинув батьківщину через звинувачення в корупційних злочинах. На початку 2024-го він осів у Москві, звідки координував дії своїх політичних союзників. У Молдові Партія "Шор", названа на його честь, була визнана неконституційною влітку 2023 року, а сам Шор отримав заочний вирок -- 15 років ув'язнення. Він також потрапив під санкції США та ЄС за спроби дестабілізувати ситуацію в країні. Під загрозою судового переслідування й політичної ізоляції Шор зблизився з Москвою і став головним провідником агресивної проросійської політики, яка останніми роками в республіці зміцнювалася.
Зображення: EPA/UPG Ілан Шор
Росія інвестувала приблизно 100 мільйонів євро, намагаючись зірвати вибори в Молдові.
На своїй першій пресконференції в ніч виборів, Санду висловила занепокоєння щодо безпрецедентних спроб підкупу виборців, зазначивши, що кримінальні групи прагнули підкупити близько 300 тисяч осіб. Хоча вона не згадала прямо про Шора, її звинувачення явно були націлені на нього, враховуючи активність його підтримки. За допомогою Telegram, Шор зумів створити складну мережу, яка суттєво впливала на політичну ситуацію в країні.
Ефективність цієї мережі проявилася на місцевих виборах в автономії Гагаузія. Там завдяки масовому підкупу голосів Шор допоміг здобути посаду башкана (голови автономії) Євгенії Гуцул, яка до того часу була майже невідомою політичною фігурою. Цей успіх показав, як проросійські сили можуть використовувати корупційні механізми, щоб досягнути політичних цілей, що стало серйозним викликом для чинної влади Молдови.
Однак це лише поверхнева частина складної політичної картини. Якщо мотиви Шора, для якого Москва єдиний шанс зберегти свою позицію, більш-менш зрозумілі, то залишається відкритим питання: чому Росія обирає підтримувати таку кількість кандидатів?
Експерти з Молдови та Румунії стверджують, що така стратегія вказує на внутрішню конкуренцію за вплив у регіоні серед російських еліт. Однією з основних тем є суперництво між командами Сергія Кирієнка, першого заступника адміністрації президента РФ, та Дмитра Козака, який традиційно займається молдавськими питаннями. Новий підхід, що асоціюється з Кирієнком і раніше не був характерний для російського впливу, полягає у залученні малозабезпечених верств населення, технологічному підкупі під виглядом соціальних ініціатив та благодійних програм, а також в активній індокринації, зокрема через церковні структури в Молдові. Тим часом соціалісти залишаються під контролем Козака, який намагається підтримувати "ідеологічні" партії, сприяти економічному проникненню і загострювати конфлікти між регіонами та центральною владою.
У другому турі виборів президента обидві сторони зосередяться на тому, щоб завадити перемозі Санду. Однак ключовим завданням для них залишаються підготовка до парламентських виборів, які суттєво вплинуть на політичний вектор Молдови в найближчому майбутньому.
