Верховный Суд выделил различия между согласительной и разрешительной процедурами размещения рекламы в Киеве.
Верховный Суд провел кассационное разбирательство по административному делу, в рамках которого Общество подало иск к Управлению по рекламе исполнительного органа Киевского городского совета (Киевской городской государственной администрации) и Исполкому Киевского городского совета (Киевской городской государственной администрации). Общество оспаривало действия Управления, которые заключались в возврате без изучения его заявлений о продлении сроков согласований на размещение рекламы на транспорте, принадлежащем коммунальной собственности города Киева. Также Общество требовало от Исполкома принять решение относительно его просьбы о продлении сроков действия этих согласований на пять лет.
Суть спірних правовідносин полягала у тому, що Товариство в 2016 році отримало 54 погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності м. Києва з терміном дії до 2021 року. Після закінчення строку дії цих погоджень Товариство звернулося до Управління із заявами про продовження строку дії відповідно до статті 7 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV та пункту 2.8 Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконкому від 5 лютого 2019 року № 207.
Управління, у свою чергу, повернуло позивачу зазначені заяви без їх розгляду, посилаючись на те, що Порядок погодження розміщення реклами на транспортних засобах комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Порядок), затверджений розпорядженням виконкому від 5 лютого 2019 року № 207, не передбачає процедуру продовження терміну дії погоджень для розміщення реклами на таких транспортних засобах.
Проте позивач дотримувався думки, що описана процедура регулюється пунктом 2.8 Порядку розміщення зовнішньої реклами в Києві. Згідно з чинним законодавством, Управління не мало повноважень повертати заяви Товариства без їх розгляду, тому позивач стверджував, що має право на застосування принципу мовчазної згоди у питаннях отримання дозволів (погоджень) на розміщення реклами.
Вищезазначене зумовило звернення Товариства до суду з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково, мотивуючи своє рішення тим, що на момент отримання позивачем погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва законодавство визначало право розповсюджувача на продовження строку дії погоджень, а після 1 липня 2019 року таке нормативно-правове регулювання відсутнє; Управлінням порушено принцип "легітимних очікувань" Товариства на продовження відповідних погоджень.
У той же час суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу Управління, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нову постанову про відмову у задоволенні позову. Суд керувався тим, що Управління не має повноважень приймати рішення у формі наказу про продовження строку дії погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а Порядок погодження розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва не передбачає подання суб'єктами господарювання заяв про продовження строку дії погоджень, тому відповідач опрацював заяви позивача та повернув їх без розгляду. За висновком суду апеляційної інстанції, прийняття рішення про повернення заяв без розгляду, а не рішення про відмову в їх задоволенні, не впливає (не змінює) наслідків рішення, яке мало б бути прийнято за наслідком їх опрацювання.
Верховний Суд підтримав висновки апеляційного суду, відмовивши в задоволенні касаційної скарги Товариства та залишивши рішення апеляційної інстанції без змін.
У цій справі на підставі аналізу положень статей 1, 16 та 18 Закону України "Про рекламу" від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР було зроблено висновок про те, що для розміщення реклами на транспорті дозвіл виконавчого комітету органу місцевого самоврядування не потрібен, необхідне лише погодження з власником об'єктів транспорту або уповноваженими ним органами; натомість, розміщення зовнішньої реклами в обов'язковому порядку потребує отримання дозволу виконкому відповідної місцевої ради.
Суд зазначив, що процес отримання дозволу на встановлення зовнішньої реклами, який регулюється Порядком розміщення зовнішньої реклами, не збігається з процедурою погодження на розміщення реклами на комунальному транспорті територіальної громади міста Київ. Остання є спрощеною у порівнянні з отриманням звичайного дозволу і з 5 лютого 2019 року регулюється окремим Порядком погодження розміщення реклами на транспорті.
У правовідносинах, що виникають внаслідок розміщення реклами на транспортних засобах, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не виконує функцій дозвільного органу відповідно до положень Закону № 2806-IV.
Для розміщення реклами на транспортних засобах, що належать комунальній власності територіальної громади, робочий орган міської ради не видає дозвіл, а виступає як третя сторона в тристоронньому договорі, що укладається між заявником (розповсюджувачем реклами) та балансоутримувачем.
Товариство раніше отримало погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва, що спростовує твердження позивача стосовно подання ним до Центру надання адміністративних послуг фактично дозволів на розміщення зовнішньої реклами.
З огляду на вищезазначене, Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради не змогло продовжити термін дії попередньо виданих Товариству погоджень через зміни у правовому регулюванні. Наразі новий Порядок погодження розміщення реклами на транспортних засобах комунальної власності територіальної громади Києва не включає процедуру продовження дії погоджень, які були видані до його набрання чинності.
Суд зазначив, що основою для формування у особи легітимного очікування можуть слугувати: правові норми (законодавчі акти), судова практика, індивідуальні акти, конкретні судові рішення, які набрали чинності, або умови угоди. Важливо відзначити, що відсутність у законодавстві конкретних положень, які стосуються певного права, що може випливати з загальних конституційних засад або природного права, або ж відсутність закону, що регулює механізм реалізації такого права, не є підставою для ствердження, що правове підґрунтя для виникнення легітимного очікування у особи відсутнє.
Товариство звернулося до дозвільного органу із заявою про продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, правова природа яких є іншою, ніж у погоджень, не могло сподіватися на позитивне вирішення питання продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, які йому не видавалися. Тому Суд відхилив доводи позивача щодо легітимних очікувань отримати продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами на мостах, естакадах та шляхопроводах міста Києва.
Верховний Суд також підкреслив, що Управління має право на власний розсуд повернути заяву суб'єкта господарювання, якщо не надано оригінал виданого дозволу або ж пакет документів є неповним. Це включає висновок про відповідність рекламного засобу вимогам безпеки, оригінал листа-погодження від власника або уповноваженого ним представника щодо відсутності заперечень на встановлення рекламного засобу, а також документ, що підтверджує стан розрахунків розповсюджувача зовнішньої реклами за договором на тимчасове користування місцем.
