"Верховний суд став на захист інтересів своїх громадян", - заявив Кравченко. 7 листопада 2024 року.
Справи про пошкодження або знищення майна громадян і об'єктів цивільної інфраструктури розглядаються як воєнні злочини, відповідно в питаннях відшкодування шкоди Верховний суд обрав інтереси своїх громадян. На цьому акцентував голова Верховного Суду Станіслав Кравченко в ексклюзивному інтерв'ю Українському Радіо. За його словами, така правова позиція була вироблена ще в перші місяці війни. "Зараз слід шукати механізми у міжнародному праві, які б більше гарантували саме відшкодування шкоди в реальних розмірах", каже суддя. Першим кроком у цьому напрямку стало створення міжнародного Реєстру збитків, в якому українці навіть через "Дію" можуть заявити про відшкодування. Але у правовому сенсу там поки що не все завершено. Тож "це дуже гарна нагода, коли суд установить факти і розмір шкоди, а потім цей механізм переходить у відшкодування вже на міжнародному рівні", - додав голова ВСУ.
Станіслав Кравченко та Наталя Соколенко в ефірі Українського Радіо.
"Верховний суд став на захист прав своїх громадян."
Перед початком нашої бесіди ми згадали, що Українському Радіо виповнюється 100 років. Це визначна подія, адже наша історія є надзвичайно багатою, а теперішній період розвитку надзвичайно відповідальним і важливим. Українське Радіо вже не є державним мовником, а стало Суспільним. Тому ми щиро вдячні високопосадовцям, які вважають за честь відвідати Суспільний мовник. Я хочу окремо подякувати вам за це.
Тепер давайте поговоримо про справи, які розглядає Верховний суд України у зв'язку із війною. Нещодавно вийшов дайжест ВСУ і його перший розділ присвячений, зокрема, справам про відшкодування майна, яке було пошкоджено або знищено внаслідок війни Росії проти України, яка у нас почалася ще в 2014 році. Зараз там в основному справи, які були розпочаті ще до широкомасштабного вторгнення, і стосувалися знищеного майна в результаті АТО чи ООС. Яка позиція Верховного суду, якщо людина звертається, коли майно пошкоджено чи знищено внаслідок тих подій? Які обставини можуть сприяти тому, що суд винесе рішення про відшкодування шкоди, і в якому випадку буде відмова?
Перед тим як відповісти, хочу скористатися можливістю і привітати Національне Радіо з цією важливою подією. Сотня років – це дійсно частина нашої історії та культури. Бажаю вам подальшого процвітання принаймні на наступні 100 років і захоплюючих ефірів!
Вдячний.
Повертаючись до теми компенсації збитків, варто зазначити, що війна, яка розпочалася у 2014 році, справді ускладнила цю ситуацію. Як ви правильно зауважили, національні суди вже накопичили певний досвід у цій сфері. Проте, важливо відмітити, що масштаби, цинічність атак на цивільні об'єкти та загибель людей, які спостерігаються з 24 лютого 2022 року, кардинально відрізняються від подій, що відбувалися з 2014 року. Динаміка роботи судів також варіюється. Я хотів би зосередитися на питанні компенсації збитків, оскільки воно є доволі складним. Для мене буде зручніше розглянути ситуацію, починаючи з 2022 року, коли розпочалась відкрита агресія. Чому це важливо? Тому що правова практика в цей період стала більш визначеною. На першому етапі національні суди швидко відреагували на ситуацію, зокрема Верховний суд сформулював правову позицію, яка стала обов'язковою для всіх судів України. Виникло питання про можливий імунітет Російської Федерації щодо відшкодування збитків. Закон "Про міжнародне приватне право" зазначає, що у випадку подачі позову про компенсацію шкоди, необхідно повідомити іншу сторону, що є свого роду судовим імунітетом. Повідомлення зазвичай здійснюється через посольство, але у зв’язку з перерваними дипломатичними відносинами, це викликало додаткові труднощі. Постало питання: чи можуть наші громадяни подавати позови до країни-агресора за знищене чи пошкоджене майно? Національні суди опинилися в складній ситуації, балансувавши між міжнародним правом і правом громадян на доступ до суду, закріпленим у Конституції та Конвенції. Верховний суд, зрештою, прийняв рішення на користь своїх громадян і підтвердив, що доступ до правосуддя повинен залишатися відкритим. Ми також чекаємо на реакцію міжнародної спільноти, адже вже 27 років існує Європейська конвенція з прав людини, і численні українські громадяни зверталися до Європейського суду з прав людини. Чи виникнуть у цьому контексті проблеми, залежатиме від рішень, які ухвалить Європейський суд. Проте ми вже чітко визначили свою позицію.
Переходячи до обговорення більш широкого питання, воно складне. В чому полягає складність? Перш за все в тому, що те, що зараз відбувається - це пошкодження і знищення майна, об'єктів цивільної інфраструктури, майна, яке належить наш громадянам. Ми розглядаємо це саме як воєнні злочини. Уникнути цієї теми зараз неможливо, бо ми оцінюємо, що це воєнні злочинці, вони знищують нашу країну. А звідси і питання відшкодування шкоди, і вони тут нерозривно пов'язані. Тут ще є така тематика, саме в кримінальному праві і процесі завжди були такі норми, які визначають цивільний позов у кримінальному провадженні. І національне законодавство визначало саме так, що часто це відшкодування шкоди до винної особи. Але чи буде це правильно, якщо той військовослужбовець, якого ми навіть визнали винним і засудили в Україні, буде відшкодовувати шкоду спричинену саме країною-агресоркою.
"Життя наших військовослужбовців нам зараз цінніше"
А чому ні? Я думаю, що тут варто пояснити, бо в нас же є засуджені не тільки заочно, а є російські військові злочинці, які перебувають тут і отримали вироки суду.
На жаль, їхня кількість обмежена. Наразі ми маємо модель, за якою, якщо особа підписує угоду, суд переходить у режим "in absentia" – це особливе провадження, що дозволяє розглядати справу без присутності цієї особи. Зазвичай у таких випадках відбувається обмін, адже життя наших військових має зараз найвищу цінність. Тому реалізація цього процесу є складною. Виходячи з інтересів наших громадян, виникає дилема: якщо особа визнана потерпілою у кримінальному провадженні і пред'явить позов до винного, його розгляд буде відбуватися без питань. Проте, на мою думку, нам потрібно шукати механізми в міжнародному праві, які б забезпечили більш реальне відшкодування шкоди. Нещодавно був зроблений важливий крок – створено міжнародний Реєстр збитків, де наші громадяни можуть зареєструватися через платформу "Дія" для подання заяви на відшкодування і визначення його розміру. Тепер чекаємо на подальший розвиток цієї ініціативи. Перший крок вже зроблено, і далі комісія займеться визначенням розмірів відшкодування. Я вважаю, що ці питання мають вирішуватись відповідно до норм міжнародного права. Чому це важливо? Тому що значні кошти країни-агресора заморожені по всьому світу, і це може стати реальним механізмом для компенсації. Сумми можуть варіюватися: від кількох тисяч євро для фізичної особи до мільярдних збитків для великих підприємств. Тож, якщо ми будемо обмежуватись лише поданням позовів до винних осіб, це може ускладнити виконання рішень, хоча національне законодавство наразі цього не виключає.
"Це чудова можливість, коли суд визначає обставини і обсяг завданих збитків."
Отже, ваша позиція полягає в тому, що важливіше зареєструвати свої збитки в "Дії" для міжнародного Реєстру, чи все ж таки необхідно мати підтвердження звернення громадянина до суду та встановленого в судовому порядку обсягу шкоди, зокрема де знаходився об'єкт? Чи стане це більш переконливим аргументом для громадян, коли настане час притягувати Росію до відповідальності і буде забезпечено доступ до цих активів?
Я вважаю, що наразі важливо використати всі доступні ресурси. Варто зазначити, що вже існує добре розроблена модель звернення в кримінальному провадженні, де особа визнається потерпілою. Щодо встановлення факту та обсягу завданої шкоди, це право особи. Немає необхідності подавати позов у рамках кримінального процесу. Суд зобов'язаний визначити розмір шкоди, потерпілих та наслідки. Питання відшкодування шкоди, чи подавати позов у кримінальному провадженні чи окремо, завжди викликало обговорення. Для наочності наведу приклад: у звичайній дорожньо-транспортній пригоді, якщо автомобіль належить підприємству, діяла інша норма — відшкодування шкоди власником джерела підвищеної небезпеки. Людина має можливість обирати між винною особою та підприємством. Це стосується багатьох правовідносин. Тому особа має право на свій вибір. Однак, оскільки альтернативні механізми у нашій правовій системі ще не завершені, я вважаю, що це чудова можливість для суду встановити факти та розмір шкоди, а потім перейти до відшкодування на міжнародному рівні. Більш того, ми ще не до кінця розуміємо, як цей процес буде реалізовано.
Станіслав Кравченко у студії Українського Радіо
"Зараз Україна багато в чому сама прецедентна"
Чи досліджував Верховний суд історичні прецеденти?
Сьогодні Україна є унікальним прикладом у багатьох аспектах. З перших днів війни, коли з'явилися перші військовополонені і почали реєструвати злочини, ми відразу усвідомили, що без міжнародного права не обійтися. Це стосується Женевських Конвенцій, які існують вже майже століття. Основна стаття, яка зараз перебуває під увагою, — це стаття 438, що говорить про порушення звичаїв і правил ведення війни. Що ж таке звичаї, як визначається війна, чим звичайна війна відрізняється від агресивної, що таке мирне населення, а також які заходи можуть вважатися примусовими? Більш того, наші законодавці цікаво прописали цю норму, спочатку виклавши власне розуміння, а потім додали: "та інші порушення міжнародних Конвенцій". Виникає питання: чи є це бланкетна норма, чи вона змішана, чи, можливо, щось інше?
Я вважаю, що варто роз'яснити, що таке бланкетна норма.
Бланкетність. Коли особа стає учасником дорожньо-транспортної пригоди, відбувається посилання на Правила дорожнього руху — це і є прояв бланкетності. Порушуються конкретні пункти певних ПДР. Іншими словами, це ситуація, коли сама норма не регулює все в деталях, а посилається на інші порушення норм міжнародного права. Тому необхідно з'ясувати, яка саме норма це регулює і в якому документі це зазначено.
На ваш погляд, тут мав би допрацювати наш парламент чи це все-таки на розсуд, зокрема й Верховного суду?
Питання воєнних злочинів в Україні регулюється. Дехто з колег кажуть, що в нас їх немає. Та є вони в нас, у нас є цілий розділ, який називається "злочини проти миру, людяності і світового правопорядку". Так, вони потребують удосконалення. Тому зараз продовжується ця робота. І безперечно для юристів найкраще, коли все чітко в нормі передбачено.
"Крайньо важливо, щоб наше рішення було сприйняте на міжнародному рівні."
Серед юристів, з якими я спілкуюсь, існує думка, що міжнародне гуманітарне право є досить невизначеним поняттям, яке постійно трансформується і насправді не має обов'язкової сили. Як ви вважаєте?
Ні, я не можу погодитися з вашою думкою, оскільки для нас вкрай важливо, щоб наше рішення отримало визнання на міжнародному рівні. Безсумнівно, світова спільнота повинна розробити нові механізми для протидії тим подіям, які відбуваються в Україні, і винні в цьому повинні бути покарані. Якщо ми не матимемо підтримки міжнародної спільноти, виникає питання: навіщо існує міжнародне право, якщо воно не працює? Навіть в таких критичних ситуаціях воно не виконує своїх функцій. Тому необхідно зосередитися на розвитку міжнародного права, можливо, створення нових конвенцій або додаткових регуляцій. Також важливо пам’ятати про практику Гаазького трибуналу, що діє і видає свої рішення. В контексті ратифікації Римського статуту нам слід забезпечити, щоб наша практика відповідала цим стандартам. Саме тому я вважаю, що посилання на ці норми є абсолютно виправданим.
"Нам треба виграти війну"
Чи існують в Україні позови від громадян, які стверджують, що держава не надала їм належного захисту, незважаючи на сплату податків? Яка практика суддів у таких справах і яку позицію займає Верховний суд?
На жаль, таке існує. У тому дайджесті, про який ви згадали, міститься відкриту інформацію, де наведені усі випадки звернень, починаючи з 2014 року. Це стосується як питань відшкодування, так і звернень з боку Міністерства оборони та держави загалом. Я свідомо почав з періоду відкритої агресії, оскільки вважаю, що наше головне завдання — це перемога. Перемога усього народу, всієї країни. І лише після цього можна буде розглядати, якщо дійсно Україна не виконала певні зобов'язання, наприклад, щодо евакуації чи відшкодування. Першочергово, нам потрібно виграти цю війну. Верховний суд наразі займає чітку позицію. Якщо проаналізувати його рішення, то видно, що ми більше схиляємось на бік держави. Адже виглядає досить дивно розглядати позови проти України в ситуації, коли було знищено чи пошкоджено майно внаслідок оборонних дій проти агресора. В сучасності існують і такі позови, коли звертаються одночасно до Росії і до України, і це часто роблять особи, які перебувають за кордоном у безпечному місці, ставлячи питання, що "не все зберегли, тому вирішуйте самі". Це також є неправильним підходом. Верховний суд вже висловив свою позицію: попереднє рішення було скасовано, і справа направлена на новий розгляд, з акцентом на необхідність чіткого розмежування, чи дійсно Україна щось недопрацювала в контексті недосконалості системи чи дій окремих осіб, або ж це наслідки подій, які відбувалися на околицях Києва (Ірпінь, Буча). Сказати, що не потрібно було проводити оборонні дії, є абсолютно недоцільно. Таким чином, позиція Верховного суду є ясною і обов'язковою для судів першої та другої інстанцій.
"Кожен окремий випадок потребує індивідуального аналізу."
Існує ще одна категорія справ, що пов'язана з власністю під час війни, а саме - вилучення майна військовими для потреб оборони. Я чув, що є люди, які подають позови, оскільки не погоджуються з цими вилученнями. Які ваші думки з цього приводу?
Слід зазначити, що, по-перше, існує спеціальний закон, який надає повноваження військово-цивільним адміністраціям. Ви, напевно, пам'ятаєте випадки, пов'язані з певними типами транспортних засобів та іншими аспектами. Мали місце ситуації, коли партії набоїв, що призначалися для роздрібної торгівлі, були вилучені або передані армії. Кожен конкретний випадок потребує окремого розгляду. Проте з тих справ, які дійшли до Верховного суду, включаючи рішення Великої палати, було сформульовано правову позицію. Ми встановили, що дії військово-цивільної адміністрації та органів влади були законними, і вони мали право на такі дії. Отже, суспільна мета, необхідність та потреби у сфері оборони підтверджують, що виявлені випадки мали підстави для своїх дій.
