Полномочия судебной инстанции в вопросе оценки обоснованности иска на этапе инициирования судебного разбирательства — точка зрения Бюро правовой помощи Верховного суда.

В Пятом апелляционном административном суде была представлена позиция Большой Палаты Верховного Суда касательно полномочий суда в вопросе оценки обоснованности иска на этапе начала судебного производства.

ВП ВС зазначила, що відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ КАС України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.

Із положень п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в поєднанні з вимогами ст.ст. 5, 77 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб'єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

ВП ВС звернула увагу, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст і обсяг порушеного права, а також обставини, що його підтверджують, можуть варіюватися в кожному окремому випадку. Проте, на етапі формулювання цих аспектів, необхідно забезпечити достатню інформацію для чіткого визначення предмета спору, його юрисдикційної належності, характеру вимог, часових меж факту порушення, нормативного регулювання спірних відносин, а також умов, за яких може бути ухвалено одне з обов'язкових процесуальних рішень, що стосуються визнання позовної заяви прийнятною або неприйнятною.

Водночас правові підстави для позову складають нормативно-правова кваліфікація обставин, викладена в позовній заяві, на основі якої позивач обґрунтовує свої вимоги. У цьому контексті незгода суду з наданим правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви або її повернення позивачу.

Таким чином, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам між сторонами покладено на суд, який повинен враховувати факти, встановлені під час розгляду справи, і визначити, яка правова норма має бути застосована для вирішення конфлікту. Використання судом норм матеріального права для ухвалення рішення в контексті відповідних правовідносин не змінює предмет позову чи вибраний позивачем спосіб захисту.

Таким чином, право визначати відповідачів, предмет спору та підстави позову належить позивачу. Водночас, обов'язком суду є встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову, що виконується в процесі розгляду справи, а не на етапі відкриття провадження.

Ознайомитись з постановою ВП ВС №990/220/24 від 26.09.2024 року можна за посиланням.