"Цезар" та "козачі вояки": енергійний дует
Гасло артилеристів "Запорізької Січі" звучить так: "Не ведемо суперечок - ставимо крапку". Французькі гармати "Цезар" сприяють чіткішому вираженню цих "крапок".
Фотокореспондент Укрінформу побував на позиціях 55-ї окремої артилерійської бригади "Запорізька Січ" на Донеччині. Побачив, як вправно запорізькі артилеристи працюють по окупантах іноземною технікою. А також дізнався, що потрібно удосконалити українським зброярам і які яскраві моменти роботи арти не зловиш у фотооб'єктив.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ, СИЛЬНИЙ І ВИБАГЛИВИЙ
Як запоріжець, я вважаю цю поїздку до військових надзвичайно важливою і особистою.
Протягом усіх років своєї роботи фотографом я мав честь документувати діяльність 55-ї окремої артилерійської бригади "Запорізька Січ". Моїми об'єктивами проходили урочисті події, навчальні стрільби, повернення вояків із зони АТО, а також вручення червоних беретів артилеристам...
Сьогодні, на запрошення мого давнього колеги по журналістському цеху (тепер він офіцер бригадного управління), я вирушаю ознайомитись із діяльністю артилеристів на найгарячішій ділянці фронту поблизу Покровська. Везу Андрію великий кавун, придбаний на запорізькому ринку.
Зустрілись, швидко вітаємось, вручаю кавун і застрибую до машини артилеристів. Ми поспішаємо до вогневої позиції, де вже стоїть наш "Цезар". Поки їдемо, розмовляю з офіцером Миколою про його службу, бригаду та знамениту французьку гармату. Служить Микола з 2020 року, випустився з Національної академії сухопутних військ і прийшов по розподілу в 55-ку.
Він стверджує, що 55-та окрема артилерійська бригада "Запорізька Січ" є надзвичайно сильною. Коли 55-та бригада веде бойові дії на фронті, піхота навіть не висловлює думок про те, що "ми займаємо позиції без артилерійської підтримки".
Ми працюємо безперервно, 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Наш підрозділ став першим, хто ознайомився з самохідною артилерійською установкою "Caesar". У квітні 2022 року, після проходження навчання у Франції, ми отримали шість цих гармат, які незабаром прибули в Україну. Хоча колісна база "Цезаря" була для нас новою, ми швидко освоїли техніку і незабаром відчули всі її переваги: чудову маневреність, високу швидкість та швидкострільність. Автоматизована система наведення, що реалізована на основі комп'ютерних блоків управління, дозволяє вводити координати цілі у калькулятор. "Цезар" самостійно визначає своє положення та проводить всі необхідні розрахунки. Вам залишається лише натиснути кнопку для відкриття вогню. Ця гармата готова вистрілити за лічені хвилини у будь-якому напрямку, використовуючи різноманітні снаряди. Всі натовські снаряди, від короткобійних до далекобійних, можуть бути використані в "Цезарі". Максимальна дальність стрільби звичайним осколково-фугасним снарядом становить сорок кілометрів. Не всі гармати здатні працювати з усіма типами снарядів, але французький "Цезар" демонструє вражаючу надійність і точність, працюючи бездоганно, як швейцарський годинник.
- А кажуть, що "Богдана" - це гордість українських зброярів.
Ми вперше зіштовхнулися з її початковою версією під час звільнення острова Зміїний, коли вона була єдиною в Україні. Вона успішно функціонувала, а потім ми, доповнивши її технології, перетворили Зміїний на символ "жесту доброї волі" з боку російських окупантів. Наразі українська САУ отримала нові вдосконалення. Якщо б ще інтегрували систему автоматизації та систему прив'язки, "Богдану" можна було б порівнювати з "Цезарем". Це, можливо, стала б найкраща самохідна артилерійська установка у світі. Потрібно лише внести незначні покращення. Проте вже сьогодні "Богдана" є гордістю України.
Тим часом ми доїхали, загнали пікап під дерева і далі вздовж посадки попрямували пішки. Раптово із зелені дерев вийшов незнайомий боєць й повідомив, що ми на місці. "Цезаря", який стояв за три метри, з ґрунтової дороги побачити було неможливо.
- Я командир гармати, - представився військовий, і, як з'ясувалося, його звати також Андрій.
Він запросив нас у густі зарості дерев, де під маскуючою сіткою спокійно і навіть з величчю відпочивав "Цезар".
- Наразі є чимало завдань. Спільно з мотопіхотними та піхотними бригадами ми контролюємо окремі сектора фронту, - одразу перейшов до суті Андрій.
Він родом з Волині і вже шостий рік відстоює нашу країну. Професійно був кухарем, але після призову потрапив до 55-ї бригади і залишився там. Одруження поки що не на часі — вважає, що займеться цим лише після нашої перемоги, на яку сподівається найближчим часом.
- Російські війська намагаються просунутися вперед, а ми їх зупиняємо та підтримуємо піхоту. Я вже два роки працюю на цій самохідній гарматі, раніше мав справу з "Гіацинт-Б" і Д-20. Відмінності між самохідними та причіпними гарматами значні. Спочатку було трохи важко звикнути, але з часом ця гармата стала мені рідною, - ділиться командир гармати.
Він охарактеризовує "Цезар" як "снайперську гвинтівку" і стверджує, що жодна артилерійська система, ані радянського, ані натівського виробництва, не може з ним зрівнятися в точності та швидкості вогню.
Ми розташовані на підготовлених для цього місцях. Далі, отримуючи координати цілі від командира дивізіону чи корегувальника з командного пункту, я здійснюю їх розрахунок і вводжу в комп'ютер. Після цього ми вирушаємо до цілі, займаємо вогневу позицію та відкриваємо вогонь. У разі потреби, корегувальник надає уточнення щодо необхідності точності пострілів.
Іноді ми здійснюємо вогневі удари по "пташкам" (розвідувальним дронам, - ред.), а іноді, як у даний момент, без них. У нас є список запланованих цілей: в різні дні повітряна розвідка виявляє різні "гарячі точки" - це може бути ворожа артилерія, склади з боєприпасами або паливом, місця скупчення живої сили, а також позиції, звідки запускаються їхні безпілотники. Ми вносимо цю інформацію в планшет і в різний час, щоб не дати їм розслабитися, проводимо атаки вдень, вночі та рано вранці.
Сьогодні планова ціль - це точка вильоту ворожого FPV, анонсує подальшу роботу командир гармати. Каже, два снаряди потрібні "на заборону дії" - все буде швидко і гучно.
- Не стійте позаду ствола, станьте збоку, - попередив мене Андрій, - ми починаємо.
Збоку гарно все було видно, але... не було чого розглядати: все сталося швидше, ніж швидко. Артилеристи уклали два постріли у п'ять хвилин. Чотири години дороги та 260 кілометрів я обміняв на п'ять хвилин бою. Я розгублено стояв, і командир роздивився на обличчі досаду.
Вам може здаватися, що те, що сталося, було швидким і легковажним. Але уявіть на мить, що в цей момент, поки ми ведемо бесіду, для когось подорож до нашого прекрасного світу завершується назавжди. Коли два снаряди влучають у будинок, це неодмінно призводить до втрат — хтось може загинути, хтось отримати контузію, а у когось можуть бути відрізані кінцівки. Цим "героям" уже не до полювання, адже їм не місце в нашому житті.
Проте, буває, ми не раз помічали на екрані в контрольному пункті, як людина втрачає руку — і все ж продовжує бігти, втрачає ногу — а вона намагається повзти. Виглядають або надзвичайно мотивованими, або ж сильно під впливом, — зауважує Микола, приєднуючись до нашої бесіди.
Якщо ми виявили гармату, то позначаємо її "хрестиком".
Яка ж є запам'ятовуюча мета, що була знищена, і від цього всі відчувають радість?
Чи відчували ви радість? Є щось особливе в нейтралізації сильного та упертого противника. Це наша форма контрбатарейної боротьби. Одного разу ми стали свідками, як ворог замінював гармату, яку ми раніше пошкодили. Прибув "Урал" із гарматою Д-30, з десятьма членами екіпажу, які вивантажили пошкоджене обладнання. У цей момент ми вирішили діяти: почали з касет і вразили відкрито розташовані живі сили, які намагалися сховатися в посадці. В результаті знищили "Урал", нову гармату та добили вже пошкоджену. Якщо ми виявили гармату, то її доля вирішена – ставимо на неї хрест. Найбільше задоволення приносить знищення гармат у момент їхньої роботи: екіпаж поруч, а ти з першого снаряда точно вражаєш ціль. Весь командний пункт уважно слідкує за монітором, і це виглядає так, як казав знаменитий "полтавський палій": "Мені подобається, як це горить, як люди метушаться..." Коли починається хаос, і боєприпаси вибухають – це справжнє задоволення.
Вважаю, що це стосується не лише Запоріжжя, а й усієї країни в цілому. На початку повномасштабної війни було чимало критичних моментів, коли артилерійські дії запоріжців суттєво впливали на ситуацію. Якщо б не підготовка запорізьких артилеристів, противник міг би значно швидше просунутися вперед навесні 2022 року, адже саме їхня присутність на фронтах біля Волновахи, Мар'їнки та Авдіївки, а також на всій ділянці Донеччини, справила вирішальний вплив на розвиток подій.
За два з половиною роки цієї війни про 55 артбригаду вже знають на багатьох напрямках, тому що, крім Донеччини, ці "Цезарі" брали участь у звільнені острова Зміїний Одеської області, й під час контрнаступальних дій у Харківській області теж були залучені наші артилеристи. Та й загалом найбільш потужні військові операції повномасштабної війни, а також періоду АТО/ООС були проведені завдяки артилеристам із Запоріжжя.
Ми сприяємо зростанню слави міста-фортеці Запоріжжя та його військової сили. Тож, сподіваюся, наше місто гордо усвідомлює, що таке військове формування походить з наших теренів.
- Напевно, дуже прикро, коли ваші хлопці вміють воювати, а не вистачає снарядів, не витримують стволи гармат, коли не дуже швидко реагують західні партнери? - питаю.
- У мене є особиста думка, її і можу донести. Сучасна війна, конкретно наша війна з росією, не схожа на попередні. Ті велись обмеженими контингентами проти повстанських, партизанських та інших угруповань. А коли артилерія двох регулярних армій двох країн, доволі потужних у військовому відношенні, працює вдень і вночі - це вже новий досвід. І не всі країни світу були готові до ситуації, коли ведеться стрільба не по одиночних цілях, а йде повноцінна контрбатарейна боротьба двох ворожих армій. Коли штурмові дії величезними купами живої сили супротивника треба відсікати артилерією - до цього світ теж був неготовий. Тепер, дивлячись на всі наші особливості, світ робить висновки, вчиться у нас воювати й повністю переглядає усі концепції ведення сучасної війни.
На нашій території є противник, і наша мета – його ліквідувати, підкреслює військовий.
- Ми у кожному бою робимо свою справу. Ми не сперечаємось, а кожним пострілом на кожній цілі ставимо крапку, - майже девізом бригади закінчує Андрій мою поїздку до запорізьких артилеристів.
